Незвичайна практика: як в освіті використовують ефект IKEA

Люди більше цінують те, до створення чого доклали руку, ніж те, що купили готовим. Педагоги та батьки можуть зіграти на цьому когнітивному упередженні.

Як викладачка провела лекції з ефектом IKEA

Професор психології з Університету Пенсільванії, Анджела Даквортс, розповідала, як буквально закохалася в стандартний “ікеївський” стілець, який довелося збирати немов конструктор. А ось її чоловіка цей стілець абсолютно не вразив. Але все було б інакше, вважає Даквортс, якби меблі збирав саме він – праця змусила б його з тим самим захопленням подивитися на звичайнісінький предмет.

У цієї риси – прояву особливої любові до того, що створили ми самі, і навіть готовності більше за це платити – є назва і наукове обґрунтування. Це працює і в освіті, що довела сама Даквортс.

У любові до стільця виявився винен ефект IKEA. Це когнітивне упередження, що проявляється, коли покупці непропорційно високо оцінюють цінність товарів, які вони частково створюють самі. Такий термін ввели в обіг учені з Гарвардської школи бізнесу 2011 року. У статті “Ефект IKEA: як праця призводить до любові” вони пояснюють одну з імовірних причин цього явища: хоча дослідження показують, що робота вважається найменш приємною формою активності людини, вона ж приносить людині найбільше внутрішнє задоволення.

У 2020 році професорка Даквортс вирішила використати ефект у навчанні, щоб мотивувати своїх студентів інакше поставитися до занять. Вона припустила, що якщо дати їм можливість самим попрацювати над змістом лекцій, то й ставлення до них буде іншим.

Протягом семестру професорка розділяла студентів на дві групи. Перша відповідала за початок лекції та мала підготувати чотирихвилинний інтерактив з досліджуваної цього дня теми. Друга група інтерв’ювала запрошеного на лекцію спікера і модерувала спілкування з однокурсниками.

Здавалося б, усе просто. На ділі, підкреслює Даквортс, підготовка займала у студентів багато часу. Зробити завдання на коліні тут не вийде – доводилося проводити кілька попередніх зустрічей для мозкового штурму, досліджувати тему, відрепетирувати свій виступ.

У підсумку студенти, стверджує професор Університету Пенсільванії, залишилися дуже задоволені – це допомагало їм краще запам’ятовувати інформацію, ретельніше готуватися до занять і проявляти самостійність. Даквортс зробила висновок, що з молодими людьми корисно розділяти відповідальність і ставити питання не тільки про те, що можна зробити для них, а й про те, що вони можуть зробити.

“Лінь універсальна, але це ж стосується і здатності до праці – і любові до плодів нашої праці”, – резюмувала вона.

 

Як взагалі працює ефект IKEA

Дослідники ще в 1950-х помітили, що чим більше праці вкладається у щось, причому праці іноді зайвої, надмірної, тим більше це цінується. Приблизно в цей час на американському ринку з’явилася новинка: суміш для приготування кексів. Заливаєш тісто у форму, ставиш у духовку – і вуаля, смачний кекс готовий. Тільки от чомусь покупці швидко втратили до корисного товару інтерес. Виробник провів дослідження, і виявилося, що це занадто просто – перенести суміш у форму. У домогосподарок не виникало відчуття, що кекс зробили вони самі. Тоді рецептуру злегка змінили і доповнили процес лише одним кроком: треба було додати в суміш яйце (у першій версії вона вже містила яєчний порошок). Це різко змінило ставлення до продукту, і інтерес до нього знову зріс.

Фахівці з Гарварду припустили, що успіх стратегій “зроби сам” або “купи, але дороби” полягає не тільки в самій роботі або, наприклад, можливості додати щось своє, а й у відчутті успіху та контролю над ситуацією. Коли ти знаєш, що з набору дощок і цвяхів точно вийде конкретна шафа або стіл, то припускаєш, що твої дії точно принесуть результат, і успіх майже гарантований.

Щоб пояснити і підтвердити ефект IKEA, у Гарварді провели низку експериментів. Наведемо два з них:

1. Учасників розділили на дві групи. Першій потрібно було самостійно зібрати звичайні коробки з магазину IKEA, друга ж отримувала готові, вже зібрані кимось. Потім обом групам запропонували оцінити коробки і призначити за них ціну. Виявилося, що ті, хто робив роботу своїми руками, готові платити на 63% більше, ніж ті, кому запропонували купити готовий виріб. Звісно, першій групі коробки сподобалися теж значно більше, ніж другій.
2. У рамках другого експерименту вчені попросили одну групу зробити орігамі (досвіду в цьому в учасників не було) і призначити їхню вартість. Іншій групі запропонували купити, призначивши за них свою ціну. Ті, хто створював орігамі, оцінювали свої творіння в п’ять разів вище, ніж “покупці”. Науковці також запросили експертів з оригамі та попросили їх створити власні твори. Учасники досліду, які виступали лише “покупцями”, оцінили орігамі експертів вище. А ось ті, хто намагався самотужки змайструвати фігурку з паперу, готові були заплатити за власні орігамі приблизно стільки ж, скільки “покупці” – за гарні вироби, створені фахівцями, – тобто дуже високо оцінили те, що інші вважали практично марнуванням паперу.

Які ще уроки можна винести з ефекту IKEA для навчального процесу

Метод “сам собі вчитель” може дати цікаві результати

Пам’ятаєте, як додавання зайвого кроку допомогло продавати суміш для кексів? Але ж педагоги часто прагнуть дати учням надто докладні, зрозумілі завдання, щоб голова в останніх не боліла зайвий раз, упевнений британський педагог із 25-річним стажем Джон Дабелл.

“[Ефект IKEA] змусив мене замислитися про власну методику викладання. Як часто я давав учням щось уже готове з підручника чи іншого джерела? Ось вам список – і вперед! Як часто я просто давав знання, без необхідності для учнів знаходити їх самостійно? Чи мають вони самі почати дізнаватися, який вигляд має світ? Я не той учитель, який годує учнів з ложечки, але зробив такий висновок: я давав їм забагато”, – пояснює Дабелл.

Він припустив, що може змінити ситуацію, давши учням змогу самим установити низку правил для процесу навчання і самим обрати матеріали, за якими вони будуть знайомитися з темою. Простіше кажучи, дати їм значно більше контролю над змістом і процесом навчання, ніж заведено, – адже саме відчуття контролю, причетності, впливу на результат і змушує нас більше цінувати те, чим ми займаємося.

Як приклад Дабелл навів програму SOLE (Self Organised Learning Environment) відомого індійського теоретика у сфері освіти Сугати Мітри. Про нього неможливо розповісти, не згадавши знаменитий експеримент Мітри “Діра в стіні”. Одного разу Мітра вирішив перевірити, що буде, якщо діти, у яких ніколи не було доступу до комп’ютерів, його отримають. Він зробив дірку в стіні свого офісу і “вставив” комп’ютер у дірку. Діти, які гуляли на вулиці, підбігли і запитали – що це? “Не знаю, така ось штука”, – відповів їм Мітра. “А його можна чіпати?” – “Будь ласка, якщо ви, звичайно, захочете”, – сказав Мітра і просто пішов. Через вісім годин він виявив, що одні діти вчать інших серфити в інтернеті. Колега Мітри припустив, що одна дитина вже зналася на комп’ютерах і пояснила принцип іншим.

Тоді Мітра поїхав у віддалене село, де “шансів зустріти розробника комп’ютерного софту не було”, і встановив комп’ютер у кіоску на одній із вулиць. Коли він повернувся за кілька місяців, місцева дітвора вже активно грала і відразу ж попросила такого незвичайного благодійника про нову мишку і процесор, який працював би швидше. Він запитав, як же діти освоїли комп’ютер, якщо вони навіть не знають англійської мови, основної для всіх встановлених на ньому програм. Діти відповіли: “Довелося освоїти англійську, щоб зрозуміти, як ця машина працює”.

 

Що більше Мітра проводив експериментів (до того ж набагато складніших), то частіше приходив до думки, що насправді дітям далеко не завжди потрібне проста передача готових знань – вони багато чого можуть навчитися самі, якщо у них є відповідні для цього інструменти. Так і народилася програма SOLE, у рамках якої дітям фактично надається повна самостійність – вони ставлять перед собою “великі питання” і разом шукають на них відповіді. Учитель, пояснює Мітра, просто спостерігає і захоплюється тим, як іде процес. А ще мотивує їх, за висловом самого дослідника, “як бабуся”: “Ого, а як це в тебе так вийшло?”

Звісно, метод Мітри екстремальний і вкрай спірний. Але Дабелл вважає, що педагоги можуть узяти з нього приклад, коли реалізують ефект IKEA в класі:

“У рамках SOLE студенти проєктують власне навчання і точно в ньому зацікавлені, бо залучені до нього. Чи не настав час вам як учителю припинити давати їм надто багато і додати маленьку частину SOLE у ваш звичайний день?”

Якщо підсумувати, то рекомендації могли б бути такими:

• давайте учням трохи більше свободи та відповідальності за процес навчання. Щоб відчути радість від результату, треба серйозно попрацювати;
• подбайте про те, щоб у процесу навчання був очевидний підсумок. У своєму дослідженні фахівці Гарварду зазначають, що якщо коробку так і не було зібрано (хоча до цього залишався лише один крок), то й задоволення не буде. І в навчанні це працює так само, стверджують фахівці.